Розробки уроків

Тема уроку: Музи творчого натхнення Василя Василашка.

Мета уроку: Ознайомити учнів із творчістю письменника. Розвивати

творчу уяву, вміння аналізувати художній твір. Виховувати любов до рідного краю, України, її мови.

Тип уроку: урок-конференція.

Обладнання: портрет письменника, виставка його творів; вислів: 

                       Земле рідна, чорний біль гаси,

                       Прокидайся не в сльозах, а в росах,

                      Усміхнись веселкою з грози.

                       Щедра будь на колос і колоси!

  Василь Василашко, «Україно, в паростках надій», касета із записом виступу В. Василашка на зустрічі із учнями та вчителями Куражинської ЗОШ І-ІІІ ступенів у 2009 році.

Хід уроку

Звучить пісня «Подільські шляхи» на сл. Василя Василашка, музика М.Збарацького у виконанні дуету дівчаток .

Ознайомлення учнів із темою, метою, завданнями уроку.

Вступне слово вчителя.

Герой роману О.Гончара «Собор» Ізот Іванович Лобода мав свій життєвий принцип, який написав на табличці й установив при вході до лісу: «Хто посадить дерево - того й онуки згадають. Хто зламає - того й онуки прокленуть...»

Таке кредо, на мій погляд, має й поет, лауреат Державної премії ім. Лесі Українки Василь Федорович Василашко. Він втілив його у своїй пристрасній поезії, вершиною якої є збірка «Усміхнись веселкою з грози», видана у 1999 р. Його збірка — це квітучий сад. То ж, любі друзі, увійдімо в сад поезій В.Василашка, долучімося серцем до нашої історії, рідного краю, пізнаймо істину людського буття, щоб раз і назавжди усвідомити власне призначення. Вірші поета-земляка про кожного з нас, про наш рідний край, про Україну, її мову солов'їну. Про найцінніше і найдорожче. Про бабусину казку і мамину ласку, про пригоди в царстві природи. Навіть про перші проліски кохання. А ще про нашу святу мову. Разом з автором ми помандруємо в наше сьогодні, вчора і завтра. І за цим усім головне: що ти думаєш, робиш, твориш, щоб бути вірним сином України.

О. Бальзак писав, що справжній письменник увесь у своїх творах, його біографія - це біографія часу, а історія часу - це його життя.

Саме таким письменником є В. Ф.Василашко. Він пише про те, що добре знає, що пережив.

Ваші однокласники опрацювали чимало матеріалів, вивчили поезії, підготували виступи. Сподіваюсь, з них постане перед вами цікава й

багатогранна  особистість нашого талановитого земляка. То ж надаю слово вам. Учениця. Я познайомлю вас з біографією поета. В.Ф.Василашко народився 20 червня 1939р. в селі Куражин Новоушицького району, Хмельницької області в селянській родині. У 1956 році закінчив Калюську середню школу. У1956-1957 роках навчався у Кам'янець-Подільському культосвітньому технікумі. Працював завклубом, служив у війську на о. Сахалін, здобував журналістську освіту у Львівському держуніверситеті (1961-1966рр.). Освоював газетну ниву, завідував відділом культури, працював ученим секретарем товариства «Знання» України, був головним редактором видавництва «Веселка», працівником Міністерства інформації України.

Сількор - із 7 - го класу, перші вірші опубліковані в альманасі «Літературне Поділля». Друкувався в «Літературній газеті», журналах — «Ранок», «Дніпро», «Україна», «Київ», «Барвінок», «Дивослово», «Дукля (Словаччина)», «Патріархат» (США).

Заслужений журналіст України, лауреат літературної премії ім. Лесі Українки.

Автор збірок віршів «Течія доріг», «Ясенець», «Усміхнись веселкою з грози», «Чи Україні ти син?», публіцистичного есе «Україні - українську!», «Через терни - до України».

Ряд віршів з книжки «Чи Україні ти син?» покладено на музику композиторами України, зокрема Зоєю Слободян та талановитим музикантом, композитором М.Збарацьким, автором відомої в Україні пісні «Полковнику мій синьоокий».

Учень. Василь Федорович написав кілька збірок, і в кожній із них є рядочки, присвячені рідному краю, односельцям. Читаючи вірші поета-земляка, аналізуючи їх, ми вчимося по-справжньому любити свою Вітчизну - Україну, рідну мову, поважати шанувати своїх батьків, родину, отчий край, не забувати, хто ми, на якій землі народились і живемо. Ми повинні пишатись тим, що саме наша, куражинська земля, дала світові такий талант.

Не можна без хвилювання читати поезії «Лист до матері», «З голодного 1947», «На Дністрі», «Маму шануй», «Війна вже за Хребтіїв відійшла» і ін. Ось одна із них:

Мамині сльози

На очі мами набігають сльози:

Я в школу йду в дірявих черевиках,

На ферму їй загадують морози,

Удвох Мишка прив'язуєм за нозю,

Щоб до обіду з причіпка не випав,

Заплакала б, якби Мишко не глипав.

На очі мами набігають сльози.

Учениця. Василашко Василь Федорович залюблений у нашу чудову, мелодійну, найкращу у світі українську мову і, повірте, це передається нам, молоді — шанувальникам художнього слова поета. Ось послухайте лише одну строфу про вишню - улюблене дерево українців:

З дитинства, вишне, доню України,

Ти дивосвіт і пісня солов'я!

Садок вишневий від Шевченка плине,

З тобою, вишне, ми - одна сім'я!

Нещодавно з-під пера Василя Василашка вийшов ще один скарб-книжечка «Україні — українську!» Маленька, тоненька книжечка, але вона має незвичайну чудодійну силу. У ній - звеличення мови Шевченка, Франка, Лесі Українки і Олеся Гончара. Ось рядочки поезії «Як ти підріс», присвячений сину Андрію.

Як ти підріс 

Коли малим ти з чистою гідною

Питав себе, дітей, батьків і світу,

Чому це на уроках мови рідної Відпочивають українські діти,

Чи можна спочивати від Шевченка,

Від Лесі Українки і Грінченка.

Чи на добро хто відіспиться

Від мудрості свого народу,

Від честі й думи свого роду –

Тоді обняв тебе я, сину, радо:

-         Як ти підріс, моя відрадо!..

Учениця. Творчій манері В.Василашка, особливо у поезіях збірки «Усміхнись веселкою з грози» властива афористичність вислову, метафоричність, напруга і щирість почуттів.

Учитель. Занотуйте, будь ласка, у робочих зошитах найхарактерніші ознаки творчого стилю поета: правдивість, ліризм, проблемність, прагнення справедливості, простота і ясність стилю.

Учениця. Читає поезію «Україна в паростках надій...»

Відкривши збірку «Усміхнись веселкою з грози» В.Василашка, ми легко, яку чисте плесо озера на лісовій галявині, занурюємось у його поезію. За канонізованими ознаками і жанровими мірками - лірика громадянська, філософська, інтимна, пейзажна. Вірші поета поєднані «двійником» автора, так званим ліричним героєм, з його внутрішнім світом духовного самовираження й осмислення історичного досвіду народу, героїчних і трагічних шляхів, пройдених Україною. Важко провести у книжці грань між індивідуальними і громадянськими началами в поезії.

Учитель. У віршах родинної тематики генеза роду пов'язується з генезою народу, покликана болісними міркуваннями поета про сучасну Україну. Кожен із нас, читаючи вірші В.Василашка, разом з автором задумується:

Звідкіль я, хто я в рідній стороні?

Ким виросту, чи буду з Богом в серці?

Чи маю промінець в душі на дні?...

Відповідь на ці рядки знаходиться в поезіях Василашка, який переконаний:

Лише з державним народом рахуються в світі -

Виростай і мужній, треба велетнів нам!

Відомий український поет Д.Білоус відзначав, що, «у книжці аж світло від образів дорогих нам, дідуся й бабусі, батька й матері...»

Хочу торкнутись ще одного штриха творчого таланту Василя Федоровича — його пісенної творчості. Напевне тому, що поезії чисті, прозорі, як джерельна вода, багато їх покладено на музику.

Так, на вірш нашого земляка про рідну мову композитор Леся Соболевська написала пісню:

Сто надій, що жить душі народу

З піснею пісень на дзвін-крилі:

На коромислі веселки воду

Не-се Га-ля по усій зем-лі.

Підсумок уроку

Сьогодні ми з вами побували у поетичному світі талановитого українського письменника В. Ф. Василашка. Дуже важливо, щоб у нинішній час біологічних і моральних катастроф ви, юні, змогли пізнати себе, визначити своє місце у світі. Повернувшись додому, запросіть до сімейного читання своїх рідних. Візьміть книги В Василашка, увійдіть у його поетичний сад. І кожен хай зірве ту квітку, яка напоїть добром і вірою його серце. А до наступного уроку напишіть твір.

 Домашнє завдання: твір-роздум «Чи цвістиме його сад упродовж століть...»

Тема уроку: В. Василашко. Збірка «Усміхнись веселкою з грози»

Мета уроку:  Посилити інтерес учнів до вивчення, дослідження поетичних творів.  Поглибити  знання     учнів про творчість В.  Василашка. Розвивати вміння учнів вивчати, досліджувати вірші, визначати їх тему, ідейний зміст, композицію, художні засоби. Виховувати в учнів почуття патріотизму, любові і шани до людей, до України.

Обладнання. Портрет письменника В. Василашка, виставка його творів, збірка поезій «Усміхнись веселкою з грози».

Хід уроку

Оголошення теми, мети, завдань уроку.

Мотивація навчання школярів.

Урочисто прибрана класна кімната. На дошці записано: Василь Федорович Василашко (1937 р.) Справжній письменник весь у своїх творах, його біографія - це біографія часу, а історія часу - це його життя. О. Бальзак.

Актуалізація опорних знань учнів.

1.    Що вам відомо про В. Василашка? Розкажіть.

2.    Що ви читали поета-земляка?

3.    Які вірші вам найбільше подобаються із творчості В. Василашка.           Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Слово вчителя.

На одному з уроків літератури рідного краю ми познайомились з життям і творчістю В.Василашка, читали окремі його вірші. Сьогодні ж ми будемо говорити про одну із його збірок - «Усміхнись веселкою з грози».

Герой роману О.Гончара «Собор» Іван Ізотович Лобода мав свій життєвий принцип, який написав на табличці й установив при вході до лісу: «Хто посадить дерево - того й онуки згадають. Хто зламає - того й онуки прокленуть...»

Такий життєвий принцип, на мій погляд, має поет В.Ф.Василашко. Він втілив його у своїй пристрасній поезії, вершиною якої є збірка «Усміхнись веселкою з грози», яка видана у 1999 році. Це не просто збірка - це квітучий сад.

Відкривши книгу, ви входите в сад поезії В.Василашка, долучаєтесь серцем до нашої історії, рідного краю; пізнаєте істину людського буття, щоб раз і назавжди усвідомити власне призначення.

Вірші поета - земляка про кожного з нас, про наш рідний край, про Україну, її мову солов'їну. Про найцінніше і найдорожче. Про бабусину казку і мамину ласку, про пригоди в царстві природи. Навіть про перші проліски кохання.

2. Виразне читання одним із учнів — «У любові таємна є сила»:

Від доторку одного ніжного

На серці тане сто снігів,

Мов річка з-під намету сніжного,

Душа виходить з берегів.

Від погляду одного юності

Хмеліє, бадьориться кров,

Мов кобза райдужними струнами,

Веселка грає над Дністром.

3.   Учитель. Рядки поезії «Як ти підріс», присвяченої онуку Андрію прочитає учень..

Коли малим ти з чистотою гідною

Питав себе, дітей, батьків і світу,

Чому це на уроках мови рідної

Відпочивають українські діти,

Чи можна відпочити від Шевченка,

Від Лесі Українки і Грінченка.

Чи на добро хто відіспиться

Від мудрості свого народу,

Від честі й думи свого роду

- Тоді обняв тебе я, сину, радо:

- Як ти підріс, моя відрадо!

4. Учитель.

Вдома ви читали збірку поезій «Усміхнись веселкою з грози». Ваша думка про поезії даної збірки.

Виступає учениця, яка читає її аналізує поезію «Батько Герасим»:

Дядько Герасим - у шані:

Скільком дітям - батько званий!

А Олена - звана мати,

Півсела дітей у хаті!

Світ він хилить до сиріток,

Ремесла вчить званих діток –

Узувать коня в підкови,

Віз - у шини обідкові.

В батька - промінь на обличчі,

Батьку вуса білі личать.

Залоскоче, як пригорне.

Діти ж - ніби іскри горна...

Мовби рідні в дядька діти,

Та ще й гарні - заздрять квіти.

- Де б то рідних стільки мати! –

Сплескує Олена-мати.

 В  даній  поезії автор пише про доброту,  щедрість, любов,  гостинність односельців Герасима та Олени Непоротівських.

5.Самостійна робота

Прочитати  наступні  рядки  вірша,  визначити  художні   засоби  та  віршовий розмір:

Земле рідна, чорний біль часи,

Прокидайся не в сльозах, а в росах

Усміхнись веселкою з гори,

Щедра будь на колос і колосів!

(Самостійна робота перевіряється, учням виставляються оцінки).

 Підсумок уроку.

Учитель. Творчій манері В. Василашка властива афористичність вислову, напруга і щедрість почуттів. Найхарактерніші ознаки стилю поета: правдивість, ліризм, проблемність, любов, до людей, відчуття краси природи, прагнення справедливості, простота і ясність стилю. У поета є лірика громадянська, філософська, інтимна, пейзажна.

Домашнє завдання. Вивчити одну з поезій збірки «Усміхнись веселкою з грози».

5 КЛАС

Урок літератури рідного краю .

Тема. Казки та легенди Новоушиччини.

Мета: ознайомити дітей з оповідальними видами народної творчості, навчити дітей оберігати і записувати перлини цієї творчості, виховувати повагу до людей - старожилів.

Обладнання:  фольклорна збірка «Казки та легенди Новоушиччини», дитячі малюнки до легенд та казок.

Хід уроку

Організаційний момент

Повідомлення теми та мети уроку

Актуалізація опорних знань учнів

-    Вступна   бесіда,   мета   якої    -  закріпити   й   узагальнити  знання   учнів, набуті під час вивчення теми «Світ фантазії, мудрості».

•    Який вид народної творчості називається казкою?

•    На які три види поділяються казки?

•   Хто може назвати казки про тварин, чарівні, фантастичні?

•   Дайте визначення легенді та переказу.

Пояснення  нового матеріалу

Вступне слово вчителя. Діти, сьогодні на уроці ми продовжимо ознайомлення з народною творчістю. Ви вдома від ваших рідних дізнались про історію нашого села та його куточків. І, мабуть, тоді ви зрозуміли, що наш український народ - мудрий творець і казки, і легенди,   і  бувальщини.  Сьогодні  ми  з  вами  знову  подорожуватимемо стежинами рідного краю. На нашому уроці ми торкнемося найдивніших куточків нашої історії, її радісних і сумних сторінок.

Почнемо   нашу   подорож   із   свого   рідного   села   Песець,   такого древнього, як і сам чудесний звір.

Історична довідка про село Песець.

Розповідь учнів про село Песець.

Легенди та перекази села Песець.

Розповіді учнів.

Песець.

Давно-давно це було, ще за часів Данила Галицького. Недалеко від села був великий чудовий ліс. У ньому водилося багато звірів. Серед них був чудовий звір песець. На околиці села під великою вербою било джерельце.

Цей чудовий край облюбував собі князь Данило Галицький. Він часто вибирався зі своєю свитою у цей чудовий край на полювання. Тільки починає світати, а князь вже на коні. Уже він вирушає в ліс на полювання. Поверталися пізно ввечері з багатим ловом. А найбільше він радів голубим песцям, які славилися своїм чудовим хутром. Від цих чудових звірків і пішла назва поселення - Песець.

А ще сподобалось йому джерельце з чудовою холодною водою. Тут він спорудив собі сторожку, де проводив довгі вечори. Набігавшись по горбах і долинах, добре втомившись, любив відпочивати князь на березі маленької річечки, що брала початок з того самого чудового джерельця. Річечка омивала село. З тих часів і називали село - Песець, бо було воно красиве, як той голубий песець, а річку, де відпочивав князь, назвали Данилівкою, щоб та сива давнина доходила в спогадах до всіх поколінь.

Слово вчителя.

Діти! Із легенди ми бачимо, що наш Подільський край дуже древній.

Чого тільки не бачила ця древня земля! Тут діяли   безстрашні опришки,  невловимі гайдамаки, героїчні козаки...

У лісах і печерах нашого краю ховався легендарний Устим Кармелюк. І гора поблизу Села Слобідка називається Гайдамацькою...

Чарівний наш куточок Поділля. Зазнав він страхітливих спустошень від чистих нападів кримських татар і турків.

Тому й  не дивно,   що  на   берегах  сивого Дністра  наші  предки виплекали чимало легенд. Давайте ми зараз ще кілька заслухаємо

Розповіді учнів.

Гайдамацька скала.

Старожили села Слобідка розповідають, що в наших місцях бували месники під проводом Кармелюка. Навіть показують ліс і скелю, під якою у печері жили його гайдамаки і, можливо, він там теж бував. Місце перебування гайдамаків пов'язане з тим, що у Вільхівці, Калюсі жили пани і були ярмарки, на які з'їжджалися купці з усіх усюд. Гайдамацька скала знаходиться у Дубині. Дубовий ліс розташований на горбках і в ярах біля річки Калюс. Будучи у Переліску, можна побачити верхівку Гайдамацької скали. У скелі є сліди печери, але вона вже невелика, бо вітри засипали її землею. Залишився лише один переказ.

Раз   їхав   чоловік   на   ярмарок;   їде   та   підперши   голову   рукою, сидить на возі та й співає собі тихо - скаржиться на свою долю:

Ой доле ж ти моя, доле,

Чом ти не такая,

 Як доля чужая!

 Так він співає собі, аж ось доганяє його якийсь чоловік.

-   Добрий день, чоловіче! - каже.

-  Добридень! - відповідає той.

-  А звідкіль? Куди? Чи багато маєш волів та коней? - Все розпитує. А той йому розказує, що от так і так:

Жінка  зосталась удома  без хліба,  а  я  оце їду на  ярмарок,  щоб продати останню пару волів.

А той слухав, а далі вийняв з кишені гроші, та й каже:

На тобі, чоловіче, оці гроші, та купи собі пару волів, щоб було до плуга, та згадуй гайдамаків.

ЯСЕНОВА КРИНИЧКА.

Давно   це  було.   Недалеко  від села   ріс ліс.  А за  лісом  було  поле. Серед цього поля ріс ясен. А з-під ясенового коріння било джерело.

Селяни, працюючи в полі, не раз тамували спрагу прохолодною джерелицею. Вода тут була дуже смачною.

Кажуть, одного разу до цього джерела прийшла незряча жінка. Коли вона напилася води, вмилася, то сталося диво. Жінка знову побачила світ у всіх його барвах. Від щастя вона заплакала, а на дно кринички кинула монетку.

Зараз на місці поля стоїть справжній ліс. Ясен постарів і похилився на землю, а криничка і досі стоїть та напуває охочих цілющою водою.

Дно Ясенової кринички вкрите монетами. Кажуть, що їх не можна чіпати, бо накличеш біду.

ЛЕГЕНДА ПРО ЦІЛЮЩЕ ДЖЕРЕЛО.

Людина здавна починає свій день із води та молитви. Наша земля багата відпустовими місцями (місцями, що відпускають гріхи), де можна помолитися, покаятись, благати у Всевишнього допомоги. А скільки є цілющих джерел! Про них складено безліч пісень, легенд.

Село Пилипківці особливо не відрізняється на Поділлі. Втім в його історії є багато цікавого, захоплюючого.

За селом, в урочищі Блюд знаходиться джерело, до якого часто ідуть люди зі своїми бідами та тривогами. Називають його Глойова криниця - святе джерело.

Долина, по боках якої розкинулись пагорби, дійсно нагадує блюдо. На одному з пагорбів є криничка, з якої витікають три струмки, наче символ Божої єдності. Від села в цю місцину веде проторована стежина.

Чому ж люди поклоняються цьому джерелу, вважають його відпустовим?

Було це давно. У долині знаходилось поселення, посеред якого протікала річка. На пагорбі стояла дерев'яна церква. Тут жили і працювали люди. Однак вони були безсилі перед примхами природної стихії. Часто під час повені річка розливалась долиною, загрожуючи життю поселенців.

Одного разу повінь була такою великою, що позносило усі хати. Навіть церква не встояла перед стихією, вона провалилась під землю. На тому місці, де був колись церковний престол, забило джерело, яке згодом стали називати святим через його цілющі властивості. Люди переселились на інше місце та заснували село Ломачинці.

Джерело це і справді цілюще, бо воно святе. Людям у біді допомагає дух Всевишнього, який там витає.

Робота учнів у зошитах

Коротко записати зміст прослуханих легенд до зошитів.

Підсумкове слово вчителя

Ви прослухали легенди нашого району. Вони - пам'ять нації, розповідь про наш родовід. Тому народ тримає їх у серці, як найцінніший скарб. Тримайте ж і ви у своєму серці цей диво цвіт душі народу, його слово.

Підсумок уроку. Оцінювання знань та умінь учнів.

Домашнє завдання.

1). Зробити ілюстрації до прослуханих легенд.

2). Продовжувати збирати матеріал про села нашого району.

Додаток. Легенди Новоушицького краю.

Нова Ушиця

Здавна Нову Ушицю називали Літнівцями. Якось довелось імператриці Катерині II проїжджати по нашому краю. Після довгої виснажливої дороги звеліла вона своїй свиті зупинитися на відпочинок біля невеликої річки, що протікала поміж мальовничими пагорбами. Швидко прислужники наловили риби, і незабаром для її величності була готова запашна уха. Катерина II спробувала її і промовила: «Ех, хороша ушица». З того часу, кажуть , ту річку, біля якої відпочивала імператриця, називають Ушицею.

Але з відки походить назва Нова Ушиця? Справа в тому, що її величність проїжджала Літнівцями і знову робила зупинку на березі річки, яка зветься Калюс, де забажала вже «новой ушицы». І хоча за річкою ця назва не закріпилась, про те наше містечко до цього часу зветься Нова Ушиця.

Легенда про річку Дністер

У сиву давнину на березі одного невеличкого струмка поселились люди. До нас дійшли відомості про те, що вони не мали календаря і рахували дні, роблячи позначки на пісчаному березі річки. Щоранку хтось приходив і залишав на землі запис про новий день. Так минав час.

Одного разу люди прийшли на берег і не повірили своїм очам: на місці струмка протікала ріка, а усі позначки про лік днів опинились під її водами.

Відтоді, дивлячись на ріку, люди згадують, що колись невеличкий струмок «Дністер ». От і береже тепер велика річка Дністер згадку про той маленький струмок, яким вона колись була і про людей, що лічили дні на його березі.

с. Отроків

Є три версії заснування. Перша версія - легенда, яку знає майже кожний житель.

Коли повз яр проїжджав пан, то він почув сильне дзюрчання джерельної води (по-сільському джерело називають - Голова ). Коли кучер зупинився, пан спустився у яр, щоб напитись води. Там він побачив трьох юнаків - отроків, обірваних, голодних і наляканих. Пан запитав їх, що вони тут роблять? Вони йому відповіли, що - тут живуть, і що втекли від свого злого пана, який знущався над ними. Втікачів новий пан не покарав, а навпаки дозволив їм оселитися над яром. По цій легенді три юнаки - отроки мали прізвища - Романюк, Гоголь, Шумеляк. Саме в честь цих юнаків - отроків було названо село - Отроків, яке було засновано приблизно у XVII.

Друга версія: у лісі, який називається Білавина, є верхня і нижня Грота. Нижня Грота добудована за ідеєю графа Ігнатія Мархоцького в кінці ХVІІІст., верхня, або, як сільські жителі називають, Стара Грота, має природне походження. Вона має вигляд печери, прорубаної у скелі з вікнами і шістьма сходинками, келією. Археологи довели, що ця печера - скельний монастир ХІст. Монастир має довжину 35м, діаметр келії – 3 м, висота - 2,5м. У коридорі монастиря є видовбані місця у камені для ікон і свічок, є різні схованки, які, мабуть, служили для зберігання свічок, одягу, харчів. На вершині монастиря є джерело, вода якого стікає на виході із монастиря, цю воду 1000 років тому назад пили монахи. Монастир розташований близько 150м від річки Ушиця, тому можна вважати, що монахи були не тільки мисливцями, а й справними риболовами і могли себе прогодувати в будь-яку пору року. Діаметр келії дозволяє розпалити вогнище і навкруг нього розміститися трьома чоловіками. Вірогідніше за все, монахів було троє і,можливо, в них могли бути прізвища - Гоголь, Романюк, Шумеляк. До посвячення в монахи вони, можливо були князівськими слугами, або дружинниками. В Київській Русі князівські слуги і дружинники називалися - отроками. За цією версією Отроків заснований приблизно в ХІ ст.

Третя версія заснування Отрокова. Із архітектурного довідника польського архітектора Романа Афтаназі, де він описував Отроківський замок, можна прочитати: «Одні двері прірвою, дуже глибоко, спеціально зроблений у найвищому місці, звідки відкрився прекрасний краєвид: на першому плані - бистрий потік річки Отроківка, що впада в річку Ушиця».

Всі три версії заснування Отрокова правдоподібні і мають право на існування.

с. Жабинці

У Новоушицькому районі є невелике село Жабинці. Непростий рельєф цього села і непроста історія його виникнення. Старі люди кажуть, що колись давно-давно, приблизно 2 століття назад на невеличкому хуторі жив пан Жабинецький. У нього працювали всі хуторяни, які колись жили навколо гарного маєтку. На честь пана і було названо хутір Жабинцями.

А ще за одним переказом Жабинці походять від того, що в болотистій місцевості і біля ставка квакали жаби. Справді і дотепер на Перохах (так називають місце, де багато цілющих джерел б'ють з-під землі) дві долини, що проросли осокою, а по вечорах там збираються хори жаб.

с. Тимків

Колись давно жив у одному селі пан на ім'я Тимко. Мав він великий маєток і був дуже добрим до своїх селян. Чужі люди, проходивши в селі повз його дім, запитували, чий маєток. А їм відповідали: «Тимків».

Одного разу на село напали татари й зруйнували все, що було. Людей забрали в полон, а пана Тимка вбили. Декому з села вдалось сховатися від ворогів і залишитись живими, уникнути полону. Коли татари покинули поселення, ті, хто врятувався, відбудували свої рідні домівки і назвали село на честь свого загиблого пана. Так і дійшла до наших часів назва села Тимків.

с. Заміхів

Колись давно, понад сотню років назад оселився у гарному поселенні польський пан Заміхівський. На пагорбі він збудував величезний маєток з прилягаючими господарськими дворами. А всі навколишні села і люди, які жили в них , були у пана на заробітках. Пан помер, а залишив згадку про себе. На його честь було названо село Заміхів.

А ще, за іншою легендою у Барському районі купці торгували хутрами - міхами. З села люди ходили купувати ті хутра. Коли їх запитували: «Ви куди?» Вони відповідали: «За міхом.» Так і прозвали населення, де жили ці люди, Заміхів, з роками змінивши у словах «за міхом» останні літери.

с. Ставчани

Кажуть, що колись дуже давно на Поділлі жив пан. Мав він став, де було багато риби. Селяни ловили ту рибу крадькома від пана. І коли дізнався про це пан, то вирішив найняти собі сторожа. Люди дізналися про це. Де і як тільки не ховався сторож, та, як ніби на зло панові, риби ніхто не ловив. Тоді сторож викопав собі чан. Деякі люди не знали про нього і подумали, що сторожа вже нема і знову почали ходити на риболовлю.

- Куди ви йдете? - запитували ті, що жили недалеко від панського маєтку і котрі знали про схованку сторожа - чани.

- На став,- відповідали рибалки.

- Не йдіть, бо на ставі чани, - застерігали їх люди. Відтоді це село стало називатись Ставчани.

с. Браїлівка

 А за 5 км на північний схід від с.Браїлівка знаходиться унікальна пам'ятка природи -джерело Глойова криниця" (Глоїнова). Розмістилось на краю долини, має діаметр 2 м і глибину 0,5 м. А поряд інша, менша криничка. Більша криниця живиться двома джерелами, одне з яких дуже потужне. Вода його дуже чиста, прозора, приємна на смак. Швидкою течією витікає з нього вода в Батіжок (ліва притока р.Калюс). Вода цілюща, а тому зранку до сходу сонця приходять люди попити її і вмитися нею. Інша легенда повідомляє, що в тиху погоду з криниці видно ікону Матері Божої. Згодом це місце стали вважати святим. Неодноразово тут відправляли службу Божу, святили воду, кидали монети. Кажуть, що десь тут заховано скарб. Старожили розказували, що є стара карта, на якій була позначка старого дуба (північ нинішнього лісу Батіг), де виміряна точна відстань до скарбу. Історія "Глойової криниці" тісно пов'язана з стародавнім селом Дедижня (татари його спалили). Легенда говорить, що останні захисники загинули в церкві, яка розташована поблизу джерела. Щоб не здатися ворогам, церква разом з захисниками під землю пішла. Коли прикласти вухо до землі, то можна почути церковні дзвони, які доносяться з глибини.

с. Песець

Село Песець, згідно з місцевою легендою, засновано князем Данилом Галицьким на місці полювання на песця. Зрозуміло, що в XIII столітті, як і нині, тундрова лисиця (за якою останні півтисячоліття закріпилася слов'янська таксономічна назва "песець") на Поділлі не водилася. Але про зв'язок назви села з мисливською пухнастою твариною свідчать усі джерела. Слід розуміти, що в давнину «песцями» називали також інших, південніших представників родини псових - види вовків чи лисиць. Відомо, що в стародавні часи наші предки - дружинники галицьких князів - любили влаштовувати полювання в багатих лісах Придністровського Пониззя. На згадку про перебування тут на ловах у 1255 році галицького князя Данила Галицького місцеві поселенці назвали село Песець. А назву тутешньої річки - Данилівки - та сама легенда теж пов'язує із князем Данилом.

Тема уроку: Література рідного краю. Поезія Петра Савчука.

Мета уроку: Ознайомити учнів з творчістю подільського поета Петра Савчука; розвивати в учнів інтерес до культури та літератури рідного краю, навики виразного читання; виховувати любов до поезії, до батьків, до рідного краю.

Обладнання: Літературно – художній альманах Хмельницької міської літературної спілки «Поділля».

Хід уроку

Оголошення теми та мети уроку.

Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

Слово вчителя.

Савчук Петро Миколайович, з поетичними творами якого ми познайомимось сьогодні на уроці, народився 24 липня 1935 року в с. Іванівка Новоушицького районну. Закінчив семирічну школу. Пізніше, екстерном , - десять класів.  Працював трактористом, водієм, слюсарем. Перші вірші надрукував у 1962 році в районних та обласних газетах.

Як і кожен поет, Петро Савчук живе у своїх творах, які наповненні високим прагненням миру, добра, щастя.

Зв'язок поколінь, любов до рідного краю, відповідальність за майбутнє дітей – основні мотиви творчості поета.

Батько і мати – два береги однієї ріки, ріки життя. Дві найдорожчі людини для дітей. Батьківські настанови, їх досвід, які вони прагнуть передати своїм дітям, їхня мудрість і любов супроводжують нас все життя. Образ рідних людей ніколи не померкне в дитячій пам’яті.

Про дорогих батьків згадує в своїх поезіях і Петро Савчук. Його батько, захищаючи рідний край від німецьких фашистів загинув вже в останні дні війни і похований в Люненській діброві в Німеччині.

Через багато років(«півсотні літ мені прийшлось шукати») Петро Савчук поїхав в Німеччину і відвідав могилу батька – « святий горбик на клаптику землі». В результаті цієї поїздки виникла поезія «Зустріч з батьком».

Виразне читання поезії «Зустріч з батьком»

Збігали дні… Листи не йшли до хати.

Його життя розтануло в імлі.

Півсотні літ мені прийшлось шукати

Святий горбик на клаптику землі.

Де цвіт живий зів’янув до останку,

Де тіло в тьмі прощалося з дощем.

Позвала даль… вклонитись тобі, батьку,

Покласти сум вишневих хризантем.

І цим віддать синівську дань і шану

За ким творю і мешкою в живих.

Мені навік запам’ятався той ранок:

Горіла свічка, вітер навіть втих.

І враз далекий липень пригадався,

Слова прощання зринули чомусь.

Як батько йшов і двічі повертався.

Останній раз сказав: «Вже не вернусь».

Чи то в таку хвилину він промовив,

Чи, може, відчувала щось душа…

… Шептались тихо Люненські діброви,

Бриніла тонко вранішня роса.

Десь пісню жайвір колисав на крилах.

Трава хилилась лагідно до ніг,

А тут печаль так серце охопила,

Що навіть сліз утримати не міг.

            Слово вчителя.

            Мати, рідна матуся… Пам'ять , ніби це вчора було, відновлює кожне материнське слово, ніжність і любов світиться в рідних очах, і спогади знову переносять нас у ті далекі часи, коли ще мама жила…

            Виразне читання поезії «Пам'ять ».

Ніби ще вчора все було,

Чи тиждень, може, тому…

Приїду з міста у село

І з серця скину втому.

І враз розмови, поведу

Про друзів, про новини,

Хто народився, хто помер,

Хто женився родини

А мати:

-          Уродив садок,

Тож добре, що приїхав.

Піди, нарвеш собі сливок

Та обіб’єш горіха.

А я з ромашкою чайку

Заварю на керогазі

І там, під безом, в холодку,

Полуднать будем разом…

А як присядем – мати каже

Ласкаво за обідом:

-                     Бери – но, Петю, супчик їж,

Варення пробуй з хлібом.

Давно сестра живе сама,

Стрічаємось на свята …

А вже, як матері нема,

Сумна стала хата.

            Слово вчителя.

            Зараз Петро Миколайович Савчук перебуває на заслуженому відпочинку. Він є – один із організаторів літературної спілки «Поділля». Він живе в м. Хмельницькому, яке милує його око «білосніжними кварталами ясними» з зеленим морем яворів, беріз і ясенів та широко плинними водами Бугу. Своє захоплення світлим, вічно молодим містом висвітлює у поезії «Рідне місто»

            Виразне читання вірша «Рідне місто»

Рідне місто – ненаглядна мрія,

Білосніжні квартали ясні.

А між ними крони зеленіють

Яворів,  беріз і ясенів.

Не надивлюсь на твоє обличчя,

Мов картина, світле, молоде:

Озеро, долина і Заріччя

Та широке небо голубе.

Манить душу погляд твій ласкавий,

Серце прагне світлих поривань.

Тільки тут на сонячнім бульварі,

Стріну друзів. Сотні привітань.

Вшир і ввись будували розлитий,

Де пульсує Буг із джерела,

Здраствуй, мій улюблений Хмельницький,

Рідне місто ласки і тепла.

            Слово вчителя.

            Не можна перебувати в вирі життя міста і не хвилюватися за його майбутнє, а наше майбутнє, звичайно, в наших дітях.

            Читання поезії «Облуда».

І.

Хоч ми жили колись не так,

Не мали того рівня.

Та до коржів все ж мали мак

І на оливу – сім’я.

Тепер довів якийсь пацан, -

Зелений жовторотик,

Що стебла макові – дурман,

А в коноплях – наркотик.

Змінились вигляди осель –

Нагнала влада ляку:

Не сіють люди конопель,

Ніде немає маку…

ІІ.

Не сплять ночами лапухи,

Городина – від бреду:

Шукають зілля дітлахи,

Неначе бджоли меду,

Нехай розвіє вітер дим…

Отямтесь, любі діти!

Невже вам, зовсім молодим,

Здоров’я тре спалити?

            Підсумок уроку.

            Заключне слово вчителя.

            Сьогодні на уроці ми познайомились з деякими творами поета, вихідця з Новоушичини Петра Савчука, з цим ліричним освідченням автора в любові до своїх батьків, до чарівного і неповторного рідного краю, до міста Хмельницького. Своїми поетичними творами він вчить нас любити свою Батьківщину, своє рідне село, місто, шанувати і поважати рідних, ніколи не забувати, що батьки не вічні. Тому слід дорожити кожною хвилиною, кожним днем спілкування з дорогими нашому серцю людини.   

            Оцінювання учнів. Оголошення домашнього завдання.