Василь Василашко

Біографічні відомості

Народився 20 червня 1939 року в селі Куражин, нині Новоушицького району Хмельницької області.Закінчив 1956 року середню школу в селі Калюс, 1958 року — Кам'янець-Подільський культосвітній технікум (нині Кам'янець-Подільське училище культури), 1966 року — факультет журналістики Львівського університету.

Був членом КПРС (від 1961 року). Був на журналістській і комсомольській роботі. Працював у Львівському обкомі ЛКСМУ, в апараті ЦК ЛКСМУ, у молодіжній пресі, вченим секретарем правління Товариства «Знання» УРСР, заступником начальника Головвидаву Держкомвидаву УРСР, головним редактором видавництва «Веселка». Нині — учений секретар правління Товариства «Знання» України.

Збірки поезій «Течія доріг» (1981), «Ясинець» (1988), «Чи Україні ти син?» (1994, 2004), «Усміхнись веселкою з грози» (1999), ілюстрована поетична книжка «Казка-байка: чесний Лис» (2006, книжка про те, як звірі пішли у бізес), публіцистичні книги «Україні — українську!» (2002), «Через терни — до України» (2006, у співавторстві), «Відроджуймось — не перероджуймось» (2007) та інші.

Республіканська літературна премія імені Лесі Українки (1995) за збірку віршів «Чи Україні ти син?», двічі лауреат Всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» (2003, 2004).

Мамо, я уже великий!

— Мамо, я уже великий!
— Добре, синку. Що ж по тому?
— Йду на Буг ловити рибку.
Щуку принесу додому!

— Ти — великий? Для порядку,
Спершу ніж гуляти, сину,
Прополи цибулі грядку
І сходи до магазину.

Як додому ти повернеш
З манкою чи «геркулесом»,
Кроликам нарвеш люцерни,—
То й біжи собі на плеса...

Забаганки син притлумив,
Дивиться з-під брів на неньку.
Каже: — Я вже передумав.
Мамо, я іще маленький...

«Хом'ячок»

Хоч Тарасик вже питав,
Як рости нівроку,
Але їжу не ковтав,
А ховав за щоки.

Бабці Люді язичка
Позичать не треба —
Каже внучку: — Хом'ячка
Намалюю з тебе!..

Внучок олівець знайшов,
Дзеркальце цілує:
— На-ля-ка-ла! «Хом'ячок»
Сам себе змалює...

Малював, сміявсь, ковтав,
Дзеркальце сміялось,
Глядь у дзеркальце — а там
«Хом'ячка» не стало...

Був лише Тарасик там...

***

— Чого в нас, мамо, зменшилася хата,
В ярку не водоспад, а водоспадик,
Змаліли парти в школі ніби теж?..
— Не світ маліє, синку, ти ростеш.
Ростеш у ноги —
Меншають дороги.
Ростеш у руки —
Більше нам підмоги.
Але найліпше, сину,—
Щоб з роками
Ти ріс, мудрішав
Добрими думками.
Є мудра книжка —
Не шкодуй годин...

Послухав хлопчик те
І каже мамі:
— Я нині, мамо, ріс
Аж п'ять хвилин!..

Маєш маму — шануй її свято

Маєш маму — шануй її свято!..
Богу Сину на вічнім путі
Бог Отець на землі вибрав Матір —
Як же сину без мами в житті?!

Маєш маму — тепло її хати
Перейме щемні болі твої.
Будь щасливим, щоб горя не знати,
Бо те горе — на долю її.

Вік матусі продовжити хочеш,
Ощасливити далеч життя —
Так живи, щоб не мусили очі
Слізно в мами просить каяття.

Вірю, мамо...

Як лікую я пташкові рани
Чи несу мамі в ночви води,
І за це обзиваються «мамин»,—
То хай знають: я мамин завжди!..

Й татів я, бо від тата — старання:
Перед книжкою шапку зніму;
Сонце в ліжку мене не застане,
Буде вітер — вітрила надму!..

Вірю, мамо: усяка пашниця
І на камені вродить мені.
Вірю, тату: засяє зірниця
І моїх верховин у знанні!..

Спадок мій — від Богдана й Тараса,
Світова наша Київська Русь,
Дорога Незалежності траса,—
Богом дане примножу, клянусь.

Виріст мій Боже світло боронить,
Не займе мати вад усіх — лінь,
Осідлаю коня, а не поні,
Не схилю прапор волі у тінь...

                                                 Покинув Лис голодний ліс

І в ситий курничок заліз.

Так вибирати птицю став –

Надворі аж забув хвоста.

Проснувся Пес хазяйський: - Лис !-

І злодію хвоста відгриз!

Несе Лис ще Курку живу

І плаче: - Як я проживу?

Чим буду замітать сліди –

Тепер хоч красти не іди!..

Розм’якло серце в крадія –

І Курка тут: -А як же я?

Я жити хочу, як і ти.

Хоч страшно в лісі, відпусти…

А Лис: - Тебе я відпущу ?

А чим я Лиску пригощу?..

Нестиму кожен день яйце!..

Як цікаво! – Лис проказав. –

Коли б я лиш не прогадав?..

Назустріч тут Ведмідь кульгав,

Бо перебиту ногу мав.

-Порадь, Ведмедю, - Лис своє

- Розказує усе, як є…

Ведмідь за Лиса все ж мудріш:

-Ти справді Курку цю не їж.

Не ріжуть люди ж тих курей,

Котрі несуться для людей.

Яєчко часом, як на те,

Ще може бути й золоте!

Одне затям ти, не забудь:

Із курки Квочка може буть,

А от з яйця Курча бува,

А з нього – Курочка нова.

У мере вчись – не краду я:

Вже пасіка чужа – моя!

Я вулики, щоб мед не крав,

Як мовлять, приватизував.

Нічийні дупла і рої

Тепер також усі мої.

За ложку меду два Осли

Вже мед на продаж повезли.

І ти мов щастя віднайдеш,

Як птахоферму заведеш.

Й ніхто не вкраде в крадія –

Зрадіє Лисонька твоя!

Що скаже Курка? - Куд-ку-дак!

Хай бу-де так! Хай бу-де так!..

А Лис до курки : - сміла вже.

А хто вас, кури, встереже?

Навкруг — лиси... - Найми ти Пса -

Безхвості будуть, мов Коза!

Крім того, знаєш всякий лаз -

Настав капканів на пролаз...

У Лиса кури тзавелись...

Тепер у лісі фермер — Лис:

-Всі чесні будьте, не крадіть,

Тим паче, в мене,- геть ідіть!. .

Звірюкам-злодіям на жах -

Знайомий Пес у сторожах.

А ще крадії з небес,

Шулік не встежу, - каже Пес. -

Від них курчаток над усе

Мисливський Сокіл лиш спасе...

Лис сокола таки найняв -

і вже ніхто курчат не крав.

За сіно Лису два Осли

На ринок яйця повезли.

А з ринку — збіжжя повен віз,

Картину в золоті “ Мій хвіст”...

Лис каже всім про диво з див:

Як першу Курку він купив...

Сміються : - Вкрав же, не купив...

А Лис : - Хвостом я заплатив...

... Мораль у Лиса, бач, проста:

Йти в чесні, як нема хвоста,

Щоб чесно ферму завести,

як нічим сліду замести...